21 вересня 2018 ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ

АРХІВ НОВИН

« Вересень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
  Рожище
 

21

П'ятниця, 24 листопада 2017 15:59

Голодомор – штучний геноцид українського народу

В останню листопада українці вшановують пам'ять жертв голодомору. Геноцид 1932-1933 років пронісся над Україною та знищив мільйони людей, прирікши їх на мученицьку смерть.  Скоєний керівництвом Радянського Союзу з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського спротиву більшовицького режиму та намагань побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. У 1932 – 1933 роках було убито понад 7 мільйонів осіб на території УРСР.

У 1928 році радянська влада оголосила колективізацію, так зване об'єднання особистих селянських господарств у велике, колективне господарство, яке автоматично переходило у державну власність. Кожному працівнику колгоспу нараховувалися трудодні, за виробіток яких люди могли отримати продовольство. Однак, прохарчувати родину було неможливо, бо кількість продуктів, які отримували селяни за свою щоденну виснажливу працю була мізерною. Через жорстку колективізацію та голодне існування більшовицька політика колективізації та примусового насадження колгоспів призвела до спротиву населення. Люди відмовлялися йти в колгосп. Людей заганяли в них силою, шляхом терору та залякувань, а також веденням пропагандистської війни: на людях ставили клеймо «буржуазний націоналіст» або ж «куркуль» та знищували.

Волелюбний український народ не міг витерпіти такого знущання. Історикам відомі факти, що на початку 1930-х років відбулося близько 4 тис. масових акцій селян проти примусової колективізації, жорстких податків та терору.

Небезпеку протестів селян добре розуміла верхівка СРСР. Україна  була ласим шматком для Й. Сталіна та його поплічників, тому вони вирішили винищити українське населення, замаскувавши свій злочин планом здачі хліба в державу. Радянська влада стала повністю вилучати всі запаси зерна, а згодом – будь-якого продовольства у кості штрафів за невиконаний населенням план здачі хліба.

Україна перетворилася на територію масового голоду. Люди не могли роздобути хліба, тому харчувалися тим, що попадало на очі. Смажили лободу, вживали в їжу падаль та гризунів, неодноразово доходило і до канібалізму. Тоталітарний режим перекрив українцям шлях до спасіння. Людям заборонялося покидати власні населенні пункти та переїзджати до міст Росії чи Білорусі. 22, 4 мільйони людей були заблоковані на території охопленій голодом.

Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» все колгоспне майно прирівнювалось до державного і за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Дія закону поширювалася на голодних селян за збирання в полі колосків,  залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Фактично, названий в народі закон «Про п'ять колосків» забрав у народу право прохарчуватися та нагодувати родину.  Згідно з постановою організовувалися групи, які обшукували людські обійстя з метою примусового вилучення хліба та іншого продовольства.

Більшовицький режим не визнавав голоду та території України, тому Й. Сталін відмовився від допомоги, яку йому запропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.

Весною 1933 року смертність людей від голоду сягнула катастрофічних масштабів. Пік голоду припав на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей. В цей час Москва надала Україні насіннєву, для посівної кампанії та продовольчу позики. Якщо продовольча й надходила до села, то вона надавалася  як громадське харчування і лише тим, хто ще міг працювати в колгоспі.

Більшовики робили все, щоб приховати наслідки голодного терору. В регіонах, де від голоду постраждали люди заборонили фіксувати реальну кількість смертей. Історики виявили таємні списки у деяких сільських радах з переліком загиблих у 1032-1933 роках. Цифри – вражають! Кількість померлих людей у тих списках значно перевищують офіційні дані. Ймовірно, таки випадки не поодинокі, адже існувала заборона вказувати реальну причину смерті, тому в актах вказували помер «від старості», «від тифу» та ін.. В 1934 році всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди проводився облік. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

За весь час голодомору загинуло приблизно 3 – 3,5 мільйонів людей. Але точних досі даних немає. Історики, говорячи про втрати, розходяться в цифрах від 2 мільйонів до 10.

У 2006 році Верховна Рада України визнала голодомор 1932-1933 року геноцидом. Цю ініціативу підтримало 20 країн світу..

Відділ з питань організаційної роботи, внутрішньої та інформаційної політики апарату райдержадміністрації.

Переглядів 216 Останнє редагування П'ятниця, 01 грудня 2017 17:30

 

 

Розробка: Відділ інформаційних технологій
апарату Волинської облдержадміністрації
Інформаційне наповнення:
Рожищенська районна державна адміністрація
441355

Банери

Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Рожищенській райдержадміністрації.
Адреса: 45100, м.Рожище, вул. Грушевського, 12, ф.22291, т.21382, E-mail: info@rozhadm.gov.ua
© 2014 rozhadm.gov.ua